“Фенікс” привіз до Харкова Кубок України U14 з футзалу. Те, про що ми не могли навіть мріяти чотири роки тому, зробили реальністю 14 хлопчаків під керівництвом тренерів, які мислять нестандартно, й батьків, які вірять у своїх дітей! “Золоте” покоління “фіолетових” довело всім, що будь-яка мрія здійсненна, якщо дуже захотіти. І дуже багато працювати.
Минулорічний фініш у четвірці топ-команд Чемпіонату України не перетворився на межу для команди. Вже через півроку “хлопці з лави запасних” стали володарями одного з головних дитячих трофеїв країни.
Участь у Чемпіонаті України старшої вікової категорії не прошла для команди безслідно. Підопічні Сергія Гриценка та Юрія Ващенка програвали матч за матчем фінальної стадії турніру, але все, про що тренери і команда говорили довгими херсонськими вечорами (дякувати, дітися у Херсоні було нема куди), переросло у якісно інше ставлення хлопців до самої філософії гри. І “вцілило”, тільки-но “Фенікс” заграв знову за своїм віком.
Забезпечивши собі вихід до фіналу за тур до завершення групового етапу, команда дозволила собі відіграти останню гру турніру у тренувальному режимі, зберігши сили для фіналу. “Олімпія-Дніпро” такої можливості не мала. Теоретично шанси команди на вихід у фінал потребували цілої низки малоймовірних подій. Максимуму очків для дніпрян у матчі з “Істою-ДЮСШ-7” і “Таврією”, які виглядали не просто потужно, але були, власне, головними фаворитами перед останнім спареним туром групового етапу. Та навіть і 6 очок у цих матчах команді Олександра Юзіка вистачало. Треба було сподіватися, що “Іста”, яка, до слова, виграла всі попередні матчі з великим рахунком і не втратила очок, не набере жодного у двох матчах. Малоймовірно, чи не так? Але саме це й сталося!
Спочатку “Олімпія” легко обіграла “Таврію”, зробивши півсправи, й значно, до речі, спростивши “Феніксу” шлях до фіналу. Наша команда, своєю чергою, обіграла “Істу”, чим не лише гарантувала собі участь у головному матчі турніру, але й звела вплив зовнішніх факторів для “Олімпії” нанівець. Тепер усе було в руках “біло-синіх”, які мали сам на сам у матчі з “Істою” визначити другого фіналіста. Як і у матчі з “Таврією”, “Олімпія” зробила камбек, тільки цього разу ще більш вражаючий, забивши вирішальний м’яч за півтори хвилини до фінального свистка!
Тренерів “Фенікса” цей результат спантеличив. “Іста” – суперник сильний, але, як багато футбольних команд, має труднощі у грі проти щільної та добре організованої оборони. Що, власне, й показав матч групового етапу, коли “Фенікс” зіграв позаду дуже дісципліновано, практично нічого не дозволивши супернику біля власних воріт.
“Олімпія-Дніпро” – команда футзальна, тактично грамотна й така, що встигла досить добре вивчити нас протягом трьох попередніх ігор в історії протистояння команд. Кожен матч з дніпрянами був непростим, і жодного разу перевага у рахунку не перебільшувала одного м’яча.
Так трапилося і сьогодні. “Фенікс” грав так само – від оборони, але вистояти перший тайм, утримавши ворота “сухими”, як замислили тренери, не вийшло. На четвертій хвилині матчу Єгор Сидоренко класним ударом знайшов кут воріт Володимира Лазеби. Все пішло не за нашим сценарієм, але скорегувати тренери нічого не встигли. Верхову передачу Дані Ходацького на Артема Шевченка не знати для чого перервав рукою Олександр Кацюба. Штрафний трохи ближче центру майданчика виглядав безпечним. Але награна комбінація “Фенікса” вийшла на диво. Двома забіганнями “фіолетові” дезорієнтували оборону суперника, вивівши на ударну позицію Ходацького. Той гарно пробив, але Данііл Купа зміг відбити цей м’яч. А от впоратися з добиванням Михайла Солдатенка не вийшло. Харківська “торсіда”, яка дістала напередодні матча солідне поповнення з числа батьків, що примчалися на фінал, підбадьорилася.
Відновивши статус-кво, “Фенікс” знову дозволив супернику грати першим номером, не вдаючися більше явних помилок обороні. Обидві команди були обережними, відмінно розуміючи ціну помилки.
Другий тайм пройшов у тому ж ключі. Гра була рівна. У “Фенікса” могли забивати Артем Шевченко, який не реалізував вихід сам на сам, Ваня Коньков, Саша Безрук. Двічі міг схилити терези на користь дніпрян Максим Карагот. Особливо небезпечним був його “постріл” наприкінці матчу, коли м’яч лише дивом розминувся з воротами Лазеби.
Останні хвилини тягнулися до болю повільно й закономірно привели до серії післяматчевих пенальті.
Олександр Юзік прийняв рішення змінити у “рамці” Данііла Купу, який здорово відіграв весь матч, на Максима Карагота, розраховуючи, вочевидь, на його крупну фактуру. І почалася гра нервів.
Артем Шевченко здорово пробив під саму штангу. Александр Кацюба не по-дитячому зріло відправив м’яч у “дев’ятку”. Данііл Ходацький пробив сильно по центру, і м’яч від рук кіпера влетів у сітку воріт. А далі трапився сейв Вови Лазеби після удару того ж Максима Карагота і холоднокровний “золотий” удар Вані Конькова, який одразу ж після цого потрапив в обійми партнерів з команди.
“Фенікс” привозить до Харкова один з найбажаніших у дітячому футболі трофеїв. Разом з ним – призи Вані Конькову як кращому гравцю турніру й Артему Шевченку – кращому у складі “Фенікса”.
Сьогоднішній фінал запам’ятається не лише кубком, медалями та індивідуальними призами. Але й тим, як зворушливо зустрічали хлопців у Харкові батьки й малеча із нашої молодшої команди. Наші шостирічні футболісти, що так вболівали за старших всі ці чотири дні, мали нагоду сфотографуватися з Кубком, мріючи про той день, коли такий саме кубок завоюють й вони.