«Фенікс» утретє за свою історію виграє Кубок Харкова з футзалу. Не програвши жодного матчу на груповому етапі, «фіолетові» сьогодні отримали дві перемоги на стадії плей-оф. Спочатку у півфіналі наша команда обіграла ДЮСШ-12, а потім у традиційному вже фіналі з ДЮСШ «Волна» оформила свою перемогу у Кубку.
Перемога у фіналі допомогла команді оформити й свій унікальний рекорд: «Фенікс» тричі отримав «золото» протягом лише місяця. Команда прожила тридцять календарних днів на єдиному диханні, вигравши Вищу лігу Ярмарку футзалу, Кубок України і от тепер – Кубок Харкова.
Не видавши жодної провальної гри. Граючи яскраво у нападі і дуже акуратно в обороні. Середня кількість забитих м’ячів за гру у Луцьку була 7,2; на Кубку України – 5,8; а у Кубку Харкова – 7,3. За всі три турніри ми пропустили лише 28 м’ячів, тобто приблизно 1,27 за гру. До того ж забивали у команді всі без вийнятку польові гравці. А в одному з матчів ще й Ельдар Братчук.
«Фенікс» настільки втомився від других місць в минулому сезоні, що дістатися врешті вершин стало головною ціллю команди на цей сезон. Подолати комплекс «останнього кроку», який стільки разів заввадив нам у минулому сезоні, що й згадувати не хочеться. Команда блискуче долала групові етапи, але випускала з рук перемоги у головних матчах плей-оф. І проблема це була не ігрова, а швидше психологічна.
Із того ж другого місця розпочався й нинішній сезон, незважаючи на дуже непогану гру хлопців у Суперкубку України у Львові. Отже, не стати першими «Фенікс» просто не міг. Після вражаючого минулого сезону. Після найважчих виснажливих зборів. Своєю працею хлопці заслужили бути першими. Навіть фактор забобонів, притаманний багатьом тренерам та клубам, не забули. До церкви сходили й обрали «фартового» капітана Михайла Солдатенка, з яким команда виграла перший Кубок України та «срібло» Чемпіонату країни.
Утім, не лише інтенсивною тренувальною роботою й забобоном «Фенікс» «узяв» цей жовтень. Після програного матчу із рівненською ДЮСШ-4 раптом заговорили про те, що таке професійність та професійне ставлення до справи. Спільно вирішили, що бути професіоналом у будь-якій сфері означає не дозволяти собі опускатися нижче певного рівня. Планки, поставленої самим собі. Рівня відповідальності перед партнерами по команді й уболівальниками на трибуні.
Тому цей золотий жовтень не лише підняв хлопців на три спортивні вершини. Він дав їм дещо важливіше у цьому п’ятирічному шляху до успішності. Отже відсьогодні тринадцять хлопців у фіолетових футболках для нас не лише чемпіони. Вони – маленькі професіонали.